Учение Рудольфа фон Иеринга о цели в праве | Rudolf von Ihering's doctrine about purpose in law
У статті аналізуються основні положення праці видатного німецького вченого Рудольфа фон Ієрінга "Мета в праві" (1877р.) як першої ґрунтовної роботи,присвяченої дослідженню телеологічної природи права.
В статье анализируются основные положения труда известного немецкого ученого Рудольфа фон Иеринга "Цель в праве"(1977г.)как первой основательной работы, посвященной исследованию телеологической природы права.
The article is devoted to description of main provisions of work of the prominent German scientist Rudolph von Ihering "Law as a means to an end" (1877) as a first study of teleological nature of law.
Ключові слова: Ієрінг, мета в праві, телеологія права.
Ключевые слова: Иеринг, цель в праве, телеология права.
Keу words: Ihering, purpose in law, teleology of law.
Дана стаття присвячена аналізу основної у творчій спадщині праці видатного німецького правознавця Рудольфа фон Ієрінга ([Rudolf von Jhering], роки життя 1818–1892), що мала назву "Мета в праві" ("Der Zweck im Recht").Як випливає з самого тексту праці, Р.Ієрінг планував її видати у двох томах. Перший том складався з 8 глав і був опублікований німецькою мовою у 1877 р.,а у 1881 р.–перекладений російською мовою [4] ( далі ми будемо використовувати саме це видання). На жаль, повноцінний другий том праці так і не вийшов друком: у 1883 р.була опублікована лише вельми велика за обсягом дев'ята глава першого тому (Rudolph von Ihering. Der Zweck im Recht.Zweiter Band.–Leipzig, 1883), яку Р.Ієрінг вважав вже одночасно і частиною другого тому.Цей фрагмент роботи Р.Ієрінга не перекладалася російською мовою (однак у 1885р. на нього була надрукована змістовна рецензія А. Гусакова [2], більше того, у фундаментальному коментованому англомовному виданні 1913р. "Мети в праві"[7] дев'ята глава також відсутня. Втім, незавершений характер праці Р.Ієрінга жодним чином не заважає розглядати її в якості першої ґрунтовної спроби дослідити телеологічну обумовленість правових явищ.
Актуальність обраної теми підтверджується тим, що Р. Ієрінга слід вважати найавторитетнішим вченим у німецькій юриспруденції кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст., а також надзвичайно впливовим у російській дорадянсь- кій юридичній літературі. Як писав у 1882 р. Д. Азаре- вич, у тогочасній Росії ніхто з теоретиків права не кори- стувався такою популярністю, як Р. Ієрінг [1, c.79].
Р. Ієрінга справедливо вважають розробником са- мостійного напрямку у праворозумінні – "юриспруденції інтересів", який істотним чином вплинув на розвиток світової юридичної науки у ХХ ст., а також засновником соціологічного напрямку у європейській правовій думці. У Росії під значним впливом його ідей знаходилися такі відомі дорадянські теоретики права як М. Коркунов та С. Муромцев. Актуальність теми також підтверджується тим фактом, що на сьогодні у вітчизняній та російській юридичній літературі короткі нариси про основні ідеї праворозуміння Р. Ієрінга присутні лише у рамках під- ручників з історії політичних і правових вчень (напри- клад, у підручнику за редакцією О. Лєйста [5, c.409], а також у підручнику з філософії та соціології права К. Жоля [3, c.319-322], однак при цьому немає окремих робіт, присвячених поясненню Р. Ієрінгом телеологічної природи права. В той же час Р. Ієрінг на самому почат- ку своєї роботи вказує, що основна думка цієї праці полягає у тому, що мета є творчою силою всього права, немає правового положення, яке не було б зобов'язане своїм походженням певній цілі [4, c.ІІ].
Методологія Р. Ієрінга: мета та цільова причина. Автор багато уваги приділяє опису різниці між законом причинності та цільовим законом. Він вказує, що не знайшов у наявних філософських працях прийнятного пояснення цільової причини, відтак він був змушений сформулювати його самостійно. Характерним є те, що категорію "мета" автор чітко прив'язує до волі індивіда, але не до метафізичної ідеї. У результаті автор приходить до таких висновків.
Закон причинності діє для неживих предметів ("тому що"),цільовий закон – для живих ("для того, щоб"), про- те вони обидва зливаються в одному законі – цільовому законі, як у вищому світостворюючому принципі.
Р. Ієрінг пише, що не правосвідомість створило пра- во; право знає одне лише джерело походження – мету. Матерія підкоряється причинному зв'язку, воля – цільо- вому. І те, і інше відтворюють у свій спосіб і у своїй сфері лише те, що первинно покладено на них метою. Воля потребує достатньої основи, як і природа. Але у природі ця основа механічного характеру: причина (causa efficiens); для волі основа повинна мати психологічний характер: мета (causa finalis). Немає наслідків без причини (закон причинності). Немає діяння без мети (цільовий закон). Закон причинності – предмет піддається зовніш- ньому впливу, залишається пасивним; цільовий закон – жива істота, яка приводиться метою у дію, є самодостат- ньою, вона діє. Причина відноситься до сфери минулого, мета – до сфери майбутнього [4, c.VI, 2].
Розуміння Р. Ієрінгом мети є досить обґрунтованим. Він вірно вказує на подвійний характер мети: з одного боку, цінність, яку вона переслідує, знаходиться у май- бутньому, але як явище існує вже у сьогоденні. Так, він пише, що мета відноситься до теперішнього, але зміст мети дається майбутнім. Дійсне і можливе співвідно- сяться як засіб і ціль. Ціль – це уявлення про майбутнє, яке воля намагається здійснити. Внутрішній процес утворення волі не підкоряється закону причинності, основою цього процесу є не причина, а мета. Здійснен- ня волі, прояв її у зовнішньому світі підкоряється закону причинності. Перша стадія волі – внутрішня; друга ста- дія – зовнішня. Саме по собі діяння ніколи не буває метою, а є лише засобом, що веде до мети. Будь-яка причина, по якій вчиняється діяння, може бути пере- творена на мету. Тому будь-яка причина у своїй суті є метою. Немає і не може бути безцільних діянь (навіть при примусі; навіть у людей, що вчиняють дії несвідо- мо). Безкінечний ланцюг причин і наслідків у зовніш- ньому світі припиняється при будь-якому зіткненні з людською волею. Адже воля підкоряється лише влас- ному закону – цільовому. Людська воля постійно є дже- релом причинності у зовнішньому світі. Отже, волю мо- жна назвати початком і кінцем руху причин і наслідків у природі. На волю впливає: 1) природа за допомогою голоду і спраги; 2) людина – за допомогою погроз і на- сильства [4, c.3, 6-8, 13, 14, 16].
Категорія "інтерес". Для Р. Ієрінга категорія "інтерес" є такою ж важливою, як і категорія "мета". Він пише, що природа бажає, щоб людство існувало. Само- збереження та підтримання роду є необхідною умовою для досягнення цілі природи. Цієї мети природа досягає егоїзмом – насолодою (нагорода), болем (покарання). У природи немає іншого засобу змусити людину служити її цілям, крім як звертатися до її (людини) інтересам. Насолодою та стражданнями природа зв'язує інтереси людей з її цілями [4, c.27-29]. Втім, тут Р. Ієрінг не є методологічно послідовним: він наділяє метою вже не лише людину, а й природу. Так, він зазначає, що природа сама вказала людині шлях, яким він може схилити інших людей до сприяння його цілям: поєднання власної цілі з чужим інтересом. Кожен, піклуючись про себе, сприяє досягненню спіль- ної мети. В більшості випадків право досягає своєї мети лише тому, що залучає на свій бік інтерес людини. Держава досягає своїх цілей так само, як і природа – нагородою та стражданням. Зацікавлення метою дорів- нює інтересу (який мається на увазі при будь-якому діянні). Інтерес – це встановлення зв'язку між метою і діючою особою. Егоїзм та самовідданість – два двигуни людської волі. При самовідданості наслідки дій суб'єкта для іншого є важливим (є метою), а при егоїзмі – ні. Проте не буває діянь для інших, при яких суб'єкт не бажав би чогось і для себе [4, c.30, 35, 36, 42, 43, 45].
Цілі людського існування. При розкритті цього пи- тання Р. Ієрінг власне підходить вже до безпосередньо правової матерії.
Людське життя – сукупність людських цілей. Цілі людського існування поділяються на цілі індивіда і цілі суспільства. Егоїстичні цілі (коли мета суб'єкта – в ньому самому) полягають у самопідтриманні суб'єкта у таких напрямках: фізичному; економічному; юридичному. Мета продовження життя викликала майно (без майна немає забезпеченого майбутнього). Спільною метою фізичної та економічної сфери самопідтримання є юридична ціль, адже без права немає ані забезпе- чення для життя, ані для майна [4, c.46, 49, 51].
Суб'єктивне право як охорона інтересу. Форма, в якій право в об'єктивному смислі надає охорону обом (фізичному та економічному) інтересам називається "суб'єктивне право".
Мати право означає, що щось існує для суб'єкта і державна влада визнає і охороняє це. Це "щось" буває: 1) ми самі; 2) річ; 3) особа; 4) держава.
Ще є обов'язок, коли суб'єкт існує для іншого суб'єк- та (але в сенсі повної мети це є рабство, тому обов'язок є лише одним з моментів загальної мети існування). Обов'язок – це право по відношенню до особи в його впливі на цю особу.
Аспекти розуміння суб'єктивного права (яке вклю- чає в себе також і обов'язок третього суб'єкта): 1) я існую для себе; 2) світ існує для мене; 3) ти існуєш для мене (обов'язок).
Метою речі є ніщо інше, як ціль особи, котрих вона (особа) досягає за допомогою цих речей. У зв'язку з цим обов'язкова сила договору – це захист первинної мети від шкідливого впливу наступного роз'єднання інтересів або їх зміни [4, c.51, 53, 55, 57].
Три визначення права. Ґрунтуючись на викладеному, Р. Ієрінг знаходить можливим визначити право як сис- тему цілей та систему їх здійснення. Він зазначає, що особа і майно викликають право, а право викликає дер- жаву. Автор одну з головних рис права вбачає у його державно-примусовому характері: сфера примусу спів- падає з сферою права і держави. Засоби для здійснення своїх цілей держава набуває за допомогою примусу.
Сила, що приводить у рух механізм людського суспільства, є людська воля. Суспільство має примусову силу над людською волею.
У зв'язку з цим вчений уточнює своє визначення: право – це правила застосування примусової влади; право – це система соціальних цілей, гарантованих примусом [4, c.58, 68, 75, 180].
Держава і право. Тільки в державі право знаходить те, до чого воно прагне: верховне панування над си- лою. Суспільство функціонує за допомогою винагоро- ди і примусу. Соціальна організація примусу – це дер- жава і право.
Цікавим є міркування автора про те, що головною метою держави є правова ціль, тобто розвиток і забез- печення права. Держава є організацією соціального примусу. Організація соціальної примусової влади має дві сторони: 1) встановлення зовнішнього механізму влади (державна влада); 2) дисципліна застосування влади (право) [4, c. 228, 229, 231].
Основна ідея держави – забезпечення загальних ін- тересів, тобто інтересів суспільства супротив загрожу- ючих йому (суспільству) приватних інтересів. Перевага суспільних інтересів над приватними пояснюється тим, що "за загальні інтереси заступаються всі, за приватний – лише індивід" [4, c.218]. Цілі суспільства, що охоро- няються законом, одночасно є і цілями індивіда. Право- вий порядок, що підтримується примусом, надає можливість індивіду реалізувати свої інтереси за рахунок суспільства [4, c.334, 335].
Четверте, "ходяче" визначення права. Р. Ієрінг, цитуючи "ходяче" визначення права, згідно з яким право – це сукупність діючих у державі примусових норм, по- годжується з ним, спеціально уточнюючи, що держава – єдине джерело норм права [4, c.238].
Цілі права. Один з найважливіших фрагментів праці. Р. Ієрінг класифікує цілі права таким чином: 1) порядок (рівномірність соціального руху); 2) рівність; 3) право у суб'єктивному смислі [4, c.253]. Правовий стан суспільства можливий лише при обов'язковості норм права і для самої держави [4, c.257] (тут Ієрінг використовує вже ві- дому у Німеччині на той час ідею правової держави).
Гарантії права. Вчений вказує на те, що внутрішньою гарантією забезпеченості права є правосвідомість, а зовнішньою – юстиція [4, c.281] (тут, на наш погляд, переклад є невдалим, адже скоріше за все йдеться не про юстицію, а про правосуддя).
Правосуддя відрізняється від інших державних ор- ганів внутрішньою своєрідністю мети та зовнішньою особливістю засобів та форм, якими ця ціль досягаєть- ся. Мета правосуддя – здійснювати виключно право. Інша державна діяльність хоча також зобов'язана в пе- вній мірі застосовувати право, проте тут приєднується ще один фактор – доцільність. Різниця між правосуд- дям і органами державного управління полягає у тому, що при правосудді реалізується зв'язана правовою но- рмою справедливість, а при державному управлінні – вільна доцільність [4, c.282].
Гарантіями незалежності судді є: незмінність, таємниця наради, належне грошове утримання [4, c. 295].
Формальний та матеріальний підхід до права. Р. Ієрінг виділяє формальне та матеріальне визначення права. Формальний вимір права: право – це державний примус і норми [4, c.316]. Змістовний вимір права (який автор вважає своїм підсумовуючим визначенням): право – це сукупність життєвих умов суспільства, що забезпечуються зовнішнім примусом, тобто державною владою [4, c.321, 371]. Вказані умови поділяються на економічні та "ідеальні" (тобто духовні) [4, c.361].
Всі правові приписи мають за мету індивіда, держа- ву, церкву, союзи, суспільство в цілому [4, c.337].
Наприкінці роботи Р. Ієрінг вказує, що ця її частина була присвячена меті права, а в другій частині він пла- нував розкрити тематику мети в праві [4, c.371]. Повертаючись до думки про необхідність соціального приму- су, автор тим не менш вказує, що людиною рухає не лише егоїзм, але і почуття морального обов'язку та лю- бов [4, c.412]. Однак вчений так і не здійснив розгляд вплив цих чинників на право. Втім, сумнівним є те, що Р. Ієрінг наважився би віднести моральний обов'язок та любов до сфери правового регулювання. Отже, право регулює егоїстичні інтереси, з урахуванням того, що суспільний інтерес, що виражається державою, має завжди пріоритет над приватним інтересом.
Перейдемо до висновків. У своїй праці Р. Ієрінг заперечує походження та залежність (методологічну або ціннісну) права від ідеальних чинників (від "правосвідо- мості"), а зв'язує його з забезпеченням об'єктивно існуючих інтересів людей, що виникають у зв'язку з досяг- ненням ними цілей людського існування (самопідтримання) в фізичній, економічній, духовній сфері. Саме в цьому проявляється відмінність телеології права Р. Ієрінга, від телеолології права представників юснатуралізму, які метою права вбачали апріорну ідею.
Розуміння права Р. Ієрінга є етично недостатнім. Вірно пов'язуючи природу права з природою людини, Р. Ієрінг в той же час помилково зводить сутність люди- ни в основному до її егоїстичних проявів і внаслідок цього так само невірно звужує розуміння права до інструмента державного примусу для впорядкування вка- заних егоїстичних проявів.
У зв'язку з цим Р. Ієрінг абсолютизує ідею спільного інтересу, яку виражає держава, стверджуючи, що цей інтерес завжди має співпадати з приватним інтересом, а також що спільний інтерес завжди повинен мати пріо- ритет. Інакшими словами, ідея природних прав людини у концепції Р. Ієрінга поглинається правами держави як колективного суб'єкта і по суті створює базу для держа- вного свавілля. З цієї причини слід погодитися з В. Нер- сесянцем, який виділяє у теорії Р. Ієрінга значний еле- мент позитивістського розуміння права [6, с.105].
Р. Ієрінг в якості мети права розглядав порядок (правила) державно-примусового забезпечення певних благ, на які спрямовані інтереси людини. Будучи вірним телеологічному методу, він сутність права вбачав в його меті. Тому за Р. Ієрінгом правом є по суті система цілей та система засобів їх досягнення. Однак, по- перше, автор залишив вказане визначення без конкре- тизації у юридичній площині, а по-друге, Р. Ієрінг є не- послідовним у чіткому розділенні цілей від засобів. Так, у його класифікації цілей права в одному ряду опиня- ються як зовнішні по відношенню до права явища (цілі у строгому смислі слова) – порядок, рівність, так і внутрі- шні до права явища (по суті – засоби для досягнення зовнішніх цілей) – право у суб'єктивному смислі. Отже, Р. Ієрінг невірно розглядав суб'єктивні права в якості зовнішніх цілей права. Крім того плутанину вносить і твердження автора про те, що метою приписів права є суб'єкти права. Тобто вчений, в цілому вірно вказуючи на множинність як внутрішніх,так і зовнішніх цілей права, не розкрив їх співвідношення та взаємодію.
З іншого боку, Р. Ієрінг, пропонуючи своє заверша- льне визначення права, фактично ототожнює право з відносинами, які регулюються його нормами. Втім, є очевидним, що поняття змісту права не може бути по- вністю з'ясовано через аналіз предмету впливу його норм. Такий підхід не розкриває істотних ознак права як регулятора суспільних відносин.
Однак заслугою Р. Ієрінга є те, що він напротивагу позитивістам не зводив право до системи норм – це для нього лише формальний вимір права, і на протива- гу юснатуралістам не обумовив функціонування права морально-філософською апріорною категорією, яка не має практичного регулятивного виміру. Натомість вче- ний у руслі соціологічного праворозуміння здійснив спробу довести, що зміст права походить від суспільних відносин, рушієм яких виступають інтереси людей та їх колективів (держава, суспільство).
1. Азаревичъ Д. Рудольфъ фонъ Іерингъ / Д. Азаревич // Журнал гражданского и уголовного права. – 1882. – Декабрь. Кн. 9. – С.79-122. 2. Гусаковъ А. Общественно-телеологическая теорія нравственности / А. Гусаков // Юридический вестник. – 1885. – № 8. – С. 658-675. 3. Жоль К.К. Философия и социология права: учеб. пособие. – К.: Юри- нком Интер, 2000. – 480 с. 4. Іеринг Р. Цъль въ правъ. Первый томъ / Иеринг Р. – Спб.: Изданіе Н.В. Муравьева, 1881. – 412 c. 5. История политических и правовых учений. Учебник / Под ред.: Лейст О.Э. – М.: Юрид. лит., 1997. – 576 c. 6. Нерсесянц В.С. Философия права. Учеб- ник для вузов. – М.: Норма, 2005. – 656 с. 7. Ihering R. von. Law as a means to an end. – Boston: The Boston Book Company, 1913. – 483 p.